Один художник прийшов в картинну галерею і запитав у директора, багато

     Цю характерну і повчальну історію розповів мені ще на старому местеработи один літній колега, завлаб, дуже хороший мужик. Він проработалв інституті багато років, прийшов влаштовуватися туди ще хлопчиськом, сразупосле Універу. А директором інституту був тоді один ізвестнейшійучёний.Вот - розповідає мій колега - значить, зустрічає мене на проходнойсотруднік моєї майбутньої лабораторії. Коридорами веде, інстітутпоказивает. А назустріч нам не виходить навіть, а велично випливаетісполненний важливості і самовдоволення, огрядний такий, солідний господін.Несёт себе дбайливо, пузо - вперед, нижня губа випнута, в загальному-дуже вражає. Я, каже, навіть злякався трохи. Поздоровалсятіхо, шанобливо. Той - і оком не моргнув, голови не повернув, мімопрошествовал. Питаю: "Це ж, напевно, і є ваш знаменітийдіректор?". А провідник сміється: "Та що ти, каже, це - так, шістка, в бухгалтерії сидить, відрядження нам виписує". Ну, ні фігаже собі, думаю, коли у них шістки такі, яким же директор ... А тут раптом з-за рогу якийсь скуйовджена дивак-коротун вибігає, наспівує щось тихенько собі під ніс, мчить по коридору трохи невпріприжку. Я про всяк випадок і з ним теж привітався, правда, досить недбало. Той зупинився, в усмішці променистою розплився, будтолучшего одного побачив, розкланявся: "Здра-а-авствуйте!". І дальшепопригал. А це, кажу, що ще за опудало? Провідник знову сміється: "А ось це якраз наш директор-то і є".